Ту-300 "Коршун-У"

Ту-300 "Коршун-У" - радянський експериментальний безпілотний літальний апарат.

Історія та конструкція

Роботи над створенням експериментального безпілотного літального апарату під назвою Ту-300 "Коршун-У" були ініційовані у 1982 році в межах пошуку перспективних рішень у сфері оперативно-тактичних БПЛА. Первинно реалізацію проєкту доручили ДКБ Сухого, однак уже приблизно за рік розробку передали до ДКБ імені А. М. Туполєва, яке на той момент мало значний практичний досвід у створенні безпілотних літальних апаратів.

На початку 1990-х років інженерам вдалося виготовити перший дослідний зразок. У 1991 році він здійснив випробувальний політ, підтвердивши закладені в проєкт технічні рішення. Але різке скорочення фінансування оборонних програм у період розпаду СРСР призвело до того, що подальші роботи були згорнуті, а проєкт так і не вийшов за межі експериментальної стадії.

Ту-300 "Коршун-У" стоврювався як багатоцільовий безпілотний літальний апарат оперативно-тактичного рівня, здатний виконувати як розвідувальні місії, так і уражати виявлені наземні цілі. Апарат проєктувався за аеродинамічною схемою "утка". Підйомну силу забезпечує трикутне крило невеликого подовження. У носовій частині фюзеляжу передбачалося розміщення розвідувальної апаратури, засобів зв’язку та бортового обчислювального комплексу.

Однією з принципових відмінностей Ту-300 від попередніх радянських БПЛА стала можливість нести бойове навантаження, яке в свою чергу могло розміщуватися як на зовнішніх вузлах підвіски, так і у внутрішньому фюзеляжному відсіку. За злітної маси близько 4 тонн апарат теоретично міг нести до 1 тонни корисного навантаження, що істотно розширювало спектр його можливого застосування.

Силова установка складалася з турбореактивного двигуна, а старт виконувався з використанням транспортно-пускового контейнера на колісному шасі. Посадка здійснювалася за допомогою парашутної системи, розміщеної в хвостовій частині, оскільки шасі конструкцією не передбачалося. А політ виконувався за заздалегідь заданою програмою із застосуванням інерціальної навігації, без постійного дистанційного керування оператором, що відповідало технологічному рівню свого часу.