Ту-142

Ту-142 - дальній протичовновий літак радянського виробництва

ТТХ Ту-142

Довжина: 51.55 м

Висота: 14.7 м

Розмах крила: 50.2 м Площа крила: 289.9 м² Маса порожнього: 93 891 кг Максимальна злітна: 185 000 кг Практична стеля: 13 500 м Бойовий радіус: 5200 км Максимальна швидкість: 855 км/год Екіпаж: 10 осіб Двигуни: 4 × ТГД НК-12МП

Історія та конструкція

У першій половині 1960-х років у радянському конструкторському бюро ім. Андрія Туполєва були розпочаті конструкторські роботи по створенню нового протичовнового літака, який отримав позначення Ту-142. Під час проєктування за основу було взято стратегічний бомбардувальник Ту-95, конструкцію якого адаптували для тривалого патрулювання, ведення морської розвідки та застосування протичовнового озброєння. Головною метою цього проєкту було створення літака, здатного довго перебувати в повітрі, швидко досягати визначених районів і виявляти підводні човни противника, зокрема атомні, які становили значну загрозу для радянського військово-морського флоту.

Перший політ дослідного зразка відбувся 18 червня 1968 року, а наприкінці 1960-х - на початку 1970-х років літак почав надходити до морської авіації Військово-морського флоту СРСР, після чого розгорнули його серійне виробництво. А загалом було виготовлено близько 100 літаків цього сімейства. За зовнішнім виглядом Ту-142 зберіг основні риси базового Ту-95: велике стрілоподібне крило, чотири турбогвинтові двигуни НК-12МП і співвісні повітряні гвинти, що обертаються в протилежних напрямках. Така силова установка забезпечувала літаку високу крейсерську швидкість і значну дальність польоту, необхідні для виконання тривалих патрульних місій. Водночас головною відмінністю Ту-142 стало спеціалізоване бортове обладнання, призначене для пошуку морських цілей, навігації, зв’язку та виконання протичовнових завдань.

Важливу роль у виконанні цих завдань відігравав комплекс бортових систем виявлення підводних човнів. Залежно від модифікації, він включав радіолокаційне обладнання, засоби оброблення інформації та апаратуру для роботи з гідроакустичними буями, які допомагають визначати місцеперебування підводних цілей. У процесі експлуатації літак неодноразово модернізували, удосконалюючи його пошукові можливості, навігаційні системи та засоби взаємодії з іншими силами флоту.

Для ураження виявлених цілей Ту-142 міг використовувати протичовнові торпеди, ракети та глибинні бомби. Водночас його функції не обмежувалися атакою підводних човнів. Літак також призначався для морського патрулювання, спостереження за великими акваторіями, виявлення надводних кораблів і передавання розвідувальної інформації командуванню. А значна тривалість польоту давала змогу обстежувати віддалені райони океану без частого повернення на авіабазу.

Упродовж серійного виробництва та подальшої експлуатації також було створено кілька модифікацій Ту-142, які відрізнялися складом обладнання, конструктивними особливостями та призначенням. Серед них - Ту-142М і Ту-142МЗ, що отримали вдосконалені системи пошуку підводних човнів та управління озброєнням.

З відкритих джерел відомо, що після розпаду Радянського Союзу частина Ту-142 залишилася у складі російської морської авіації, де ці літаки продовжили виконувати завдання дальнього протичовнового патрулювання. Але окремі машини також експортували до Індії, яка використовувала їх для забезпечення протичовнової оборони та морського спостереження.