ASRAD

ASRAD - німецький мобільний зенітний ракетний комплекс.

ТТХ ASRAD

Довжина: 4.5 м

Ширина: 1.8 м

Висота: 1.9 м

Маса: 4 т

Екіпаж: 3 особи

Потужність двигуна: 100 к.с.

Максимальна швидкість руху: 70 км/год

Історія та конструкція

Наприкінці 1990-х років фахівці компанії Atlas Elektronik розробили та представили новий мобільний зенітний ракетний комплекс малої дальності, який отримав позначення ASRAD (ATLAS Short-Range Air Defense). Система створювалася як легкий засіб протиповітряної оборони, призначений для прикриття військових підрозділів, важливих об’єктів та інфраструктури від повітряних загроз на малих дистанціях. А вже після завершення випробувань система почала надходити на озброєння до військ Німеччини, Фінляндії та Греції.

Зокрема у армії бундесверу цей комплекс відомий під позначенням LeFlaSys. Базою для для комплексу став легкий гусеничний бронетранспортер Wiesel 2, що відзначався невеликими розмірами та високою мобільністю. Однак його модульна конструкція дозволяла адаптувати комплекс до різних типів колісних і гусеничних платформ. Бойова машина мала масу близько 4 тонн і оснащувалася чотирициліндровим дизельним двигуном Audi потужністю 109 к.с. Силова установка дозволяла розвивати швидкість до 70 км/год під час руху шосе. А екіпаж машини складався з трьох військовослужбовців.

Головною особливістю ASRAD була пускова установка з чотирма пусковими контейнерами із зенітними керованими ракетами. У німецькій конфігурації використовувалися ракети Stinger, призначені для ураження повітряних цілей на малих висотах. У похідному положенні пускова платформа разом із ракетами опускалася на корпус машини. Це дозволяло зменшити висоту комплексу під час транспортування та полегшувало його перевезення військово-транспортними вертольотами.

Заявлена мінімальна ефективна дальність застосування ракет становила близько 200 м, тоді як максимальна дальність сягала приблизно 4,5 км. Повітряні цілі могли уражатися на висотах до приблизно 3,8 км.

Важливою перевагою цього комплексу була можливість функціонування вдень і вночі, а також інтеграції до єдиної системи управління протиповітряною обороною. Дані про повітряну обстановку могли надходити як від власних сенсорів комплексу, так і від зовнішніх пунктів управління та засобів радіолокаційної розвідки.