А-50

А-50 – літак дальнього радіолокаційного виявлення та управління, який був розроблений в радянському союзі. 

ТТХ А-50 

Довжина: 48.27 м

Висота: 14.8 м

Розмах крила: 50.5 м

Екіпаж: 5+10 осіб 

Злітна маса: 190 т 

Двигуни: 4 × ТРДД Д-30КП

Крейсерська швидкість: 800 км/год

Практична дальність: 7500 км

Практична стеля: 12000 м

Максимальна тривалість польоту без дозаправки: 9,3 г

Історія та конструкція

Цей літак зустрічається під неофіційними прізвиськами "Шмель", "Літаючий гриб" через незвичний зовнішній вигляд, а в країнах НАТО він фігурує під кодовим позначенням Mainstay. Сьогодні мова піде про літак дальнього радіолокаційного виявлення та управління під маркуванням А-50.

Розробка нового літака ДРЛВ розпочалася у 1970-х роках у Радянському Союзі. Основними розробниками виступили ОКБ імені Г. М. Берієва та НВО "Вега", які мали створити машину, здатну замінити застарілий на той час літак дальнього радіолокаційного виявлення Ту-126. Новий комплекс мав забезпечувати не лише виявлення повітряних цілей, а й централізоване управління авіацією та координацію її дій у зоні бойового застосування.

Під час його створення за основу було взято військово-транспортний літак Іл-76, конструкція якого забезпечувала необхідну вантажопідйомність, дальність польоту та значний внутрішній об'єм для встановлення спеціального обладнання, операторських робочих місць, засобів зв'язку та додаткових систем. При цьому базову конструкцію літака суттєво адаптували до спеціальних завдань.

Перший політ А-50 здійснив 19 грудня 1978 року. Випробування літака та його складного радіотехнічного комплексу тривали кілька років, після чого в середині 1980-х років машину прийняли на озброєння ВПС СРСР. Надалі розпочалося серійне виробництво. А до розпаду Радянського Союзу було побудовано близько 40 літаків А-50 різних модифікацій.

Основним елементом спеціального обладнання літака А-50 став радіотехнічний комплекс "Шмель". Його антена розташовувалася у великому дископодібному обтічнику над фюзеляжем, що й стало однією з найбільш характерних зовнішніх ознак літака. Комплекс призначався для пошуку та виявлення повітряних цілей, визначення їхніх координат, супроводу та передачі інформації про них на командні пункти. Отримані дані могли використовуватися безпосередньо на борту для організації управління винищувальною авіацією та координації її дій.

Важливою особливістю А-50 була не лише можливість самостійного виявлення цілей, а й інтеграція в систему управління військами. Літак міг отримувати інформацію від інших джерел, обробляти її та передавати узагальнену повітряну обстановку командним пунктам.

Що ж стосується силової установки, вона складалася з чотирьох двоконтурних турбореактивних двигунів Д-30КП. Максимальна злітна маса А-50 становила близько 190 тонн, крейсерська швидкість приблизно 800 км/год, а практична дальність польоту оцінюється приблизно у 7500 км. Практична стеля становила близько 12 000 м, а максимальна тривалість польоту без дозаправлення близько 9,3 години. Але показники могли змінюватися залежно від маси літака, запасу палива, профілю польоту та характеру виконуваного завдання.

Також варто зазначити, що окрім базового варіанту існують і його модернозовані зразки. Найбільш відомою модернізованою версією став А-50У, у якому значну частину застарілої аналогової електроніки замінили сучаснішими цифровими системами. Було оновлено робочі місця операторів, обчислювальне обладнання, засоби зв'язку та низку інших систем. Перший модернізований А-50У був переданий російським військовим у 2011 році. Але на базі А-50 також створювалися інші варіанти, зокрема А-50М, А-50І та А-50ЕІ. Особливе місце серед них займає експортний А-50EI, розроблений для потреб Військово-повітряних сил Індії. Індійська версія отримала іншу силову установку та ізраїльський радіолокаційний комплекс EL/W-2090, що використовує сучаснішу архітектуру з активною фазованою антенною решіткою. А перші літаки А-50EI були передані Індії у 2009 році.

Під час російсько-української війни А-50 став одним із важливих елементів російської системи повітряної розвідки та управління авіацією. Російські літаки цього типу використовувалися для контролю повітряної обстановки, виявлення та супроводу українських літаків, а також збору інформації про роботу українських радіолокаційних засобів.

Станом на 2026 рік літаки сімейства А-50 експлуатуються росією та Індією. А через чудову роботу українських військових російські літаки зазнали суттєвих втрат і скорочення доступних до експлуатації машин. За інформацією ГУР України у 2026 році росія має не більше чотирьох А-50У, здатних повноцінно виконувати бойові завдання, що робить кожну таку машину особливо цінним елементом російської системи повітряної розвідки та управління.

Додатковий матеріал взяний з джерел - https://itc.ua/ua/, https://militarnyi.com/uk/ та https://ssu.gov.ua/